Тридцять комариків вибігли на галявину і заграли на своїх писклявих скрипках.
З-за хмар вийшов місяць і, всміхаючись, поплив небом.
"Ммм-у!" - зітхнула корова за рікою. Загавкав собака, і сорок місячних зайців побігли по стежці.
Над рікою піднявся туман і сумний білий кінь потонув у ньому по груди, і тепер здавалося - велика біла качка пливе у тумані, і, фиркаючи, занурює у нього голову.
Їжачок сидів на гірці під сосоною і дивився на освітлену місяцем долину, затоплену туманом.
Було так гарно, що він час від часу здригався: чи не сниться йому все це?
А комарики невтомно грали на своїх скрипочках, місячні зайці танцювали, а собака вив.
"Розповім - не повірять!" - подумав Їжачок, і став дивитися ще уважніше, аби до останньої травинки запам"ятати всю красу.
"Ось і зірка впала, - помітив він, - і трава нахилилася вліво, і від ялинки лишилася одна верхівкаі тепер вона пливе поруч з конем… Цікаво, якщо кінь ляже спати, він захлинеться в тумані?"
І він помаленьку став сходити з гори, аби теж опинитися в тумані і подивитися як там всередині.
- От, - сказав Їжачок. - Нічого не видно. Навіть лапи не видно. Коник! - покликав він. Але кінь нічого не сказав.
"Де ж кінь?" - подумав Їжачок. І поповз навпростець. Навкруги було глухо, темно і мокро, лише високо вгорі сутінок ледве світився.
Повз він довго - довго і раптом відчув, що землі під ним нема, і він кудись летить. Шубовсь!
"Я в річці" - второпав Їжачок, похолонувши зі страху. І став бити лапами на всі сторони.
Коли він винирнув, було так само темно, а Їжачок навіть не уявляв де берег.
"Нехай ріка сама мене несе!" - вирішив він.
Як міг, глибоко зітхнув, і його понесло за течією.
Ріка шаруділа очеретами, вирувала на перекатах, і Їжачок відчував, що зовсім змок і скоро потоне.
Раптом хтось торкнувся його задньої лапи.
- Перепрошую, - безгучно сказав хтось, хто ви і як сюди потрапили?
- Я - Їжачок, також безгучно відповів Їжачок. - Я впав у річку.
- Тоді сідайте мені на спину, - безгучно промовив хтось. Я відвезу вас на берег.
- Їжачок сів на чиюсь вузьку слизьку спину і за хвилину опинився на березі.
- Дякую! - вголос сказав він.
- Нема за що! - безгучно вимовив хтось, кого Їжачок навіть не бачив, і зник у хвилях.

"Оце так історія… - розмірковував Їжачок, обтрушуючись. - Хіба хто повірить?!"
І зашкутильгав у тумані.

Сергій Козлов,
Наталя Рогаля, переклад з російської