|
(a)стигматизм
Дім-дамба
Це не сон, це дійсність. К йшов межею поміж городи вниз. Тато закладали
стіжок. Тато спитали: "куди". К сказав: "туди". Тато
щось бовкнули собі під ніс і робили далі. Їм потрібна була поміч. К йшов
дорожиною вниз, у сосну. Земля під ним гуділа німотою. Сонце потроху опускалося,
але ще було високо. Він йшов на схід. Він знав, що йтиме довго. То була,
певно, єдина пристрасть, яку плекав у собі всі двадцять років-йти страшенно
довго і до кінця. Ніколи не хотів покидати своє тіло напризволяще. З наймолодшого
віку боявся цього. Пам'ятає досвід молодшої сестри. Вона померла, коли
йому було чотири роки. Тепер їй все одно. Але нащо завдавати батькам зайвого
клопоту. Клопіт, правда, не такий вже й великий. Він завдав їм клопоту
набагато більше. Але й то ще небагато в порівнянні з тим, що могло б бути,
коли б він погодився жити. Його обняло холодом. Холод проступив по спині.
Ноги проймала дрож. Проте холоду ноги не відчували. Можливо, тому, що
йшов. Він сказав собі, що йти треба скорше. Сосни шуміли і тріщали по
обидва боки дороги. Сосни були на горі. Сосни були високі. Дорога йшла
долом. Дорога була широка. Рідко коли хто їздив по ній. Дорога заросла
травою. К пас тут худобу, коли ще був школярем. Пасти худобу, певно, було
єдиним, що міг робити в житті. Особливо, коли поруч більше ніхто не пас.
Потрохи дорога змінила напрям і тепер вже йшов на північ, а не на схід.
Коли сосна закінчилася, перейшов гостинець і йшов далі на північ. Йшов
через Лису гору. Вершина гори була справа. Він йшов дорожиною схилом Лисої
гори. Тут їздили теж дуже рідко. Дорога, однак, майже не поросла травою.
Причиною цього є кам'янистий грунт. Трава на горбі дуже мала. Вона випалена
сонцем. Подекуди росли кущі полину чи звіробою. Зліва була стерня. Думка
пройшла крізь мозок К, що тут вічно стерня. Він давно тут не був. Він
пригадав своє перебування тут. Мама щоранку водили його через поле в дитсадок.
Дитсадок був у сусідньому селі. Мама працювали в дитсадку. К здалося дивним,
що такі давні факти він може ще зберігати в пам'яті. Він, однак, з життя
в дитсадку нічого згадати не міг. Йому здалося дивним, що не пам'ятає
цього. Він подумав, що з того часу минуло лише п'ятнадцять років. Він
подумав, як це довго, п'ятнадцять років. Він подумав, що людське життя
є страшенно довгим. Він вийшов на горб і побачив ріку. Він раптом згадав
все, що пам'ятав про дитсадок. Він згадав про: ранки, росу, прохолоду,
ліс, стерню, ніч, городи над ставом, вічне болото у коліях доріг між городами,
вузьку вуличку чужого села, в болоті теж, дитсадок на горбі над річкою,
звідки було добре видно, як підіймалося сонце. Найсильніше він пам'ятав
страх. Страх проймав його, коли, бувало, сидів у кабіні якої-небудь "летючки",
що виїздила з подвір'я дитсадка. Машина спочатку котилася, а потім водій
на ходу заводив двигун. Тільки-но двигун заводився, треба було повертати
вправо, бо навпроти заїзду була ріка. Ріка була внизу. К дуже боявся,
що машина може злетіти в ріку. К відчував своє безсиле зсування з сидіння
вперед, коли машина котилася з подвір'я. К згадав, що колись на цьому
полі, де тепер стерня, була кукурудза. Кукурудза була висока. Вночі вони
з мамою йшли попри неї. Кукурудза шелестіла. Мама казали, що то можуть
бути дикі свині. Диких свиней К не боявся. Йому здавалося, що така велика
тварина не може вчинити людині пакість. Він довіряв великим тваринам.
Він боявся щурів, тхорів, мишей, ящірок, псів з тупими мордами. К доходив
до ставу. Погода була гарною. Було тихо. Ніде нікого видно не було. К
подумав про те, що нині неділя. Лиса гора була позаду. К перейшов дорогу,
що вела до сусіднього села. Навпроти гребля ділила став. Він вийшов на
греблю. По греблі теж майже не їздять. Гребля вузька. Вздовж правого схилу
греблі росли кущі верболозу. Лівий берег був голий. К йшов по греблі.
Гребля виглядала довгою. За греблею було видно кусок поля і ліс. К знав,
що за лісом села нема. К знав, що за лісом знову поле. Він знав, що коли
йти просто, до села потрапить не скоро. Він навіть припустити не міг,
що йому трапиться село. Далі мали бути тільки поля і ліси. Йому пригадалися
поля і ліси, а також яри і болота у Чортківському та Теребовлянському
районах. Він ходив ними кілька років тому. Йому думалося про ліс. Перед
ним поставали різні місця у лісах, якими ходив. Несподівано він виявив,
що гребля підходить до кінця. Вона не виводила до поля. Гребля закінчувалася
перетином іншою греблею. Наскільки було видно, та гребля теж не виводила
до поля. До поля було недалеко. К не хотів йти ані на захід, ані на схід.
Дорога на захід привела б його до села, до якого ходив колись у дитсадок.
Дорога на схід вивела б на іншу дорогу, якою теж ходив не раз. Він не
хотів вертатися на дорогу, яку знав. Він не знав, куди має йти. Він був
у тупику. Греблі сполучалися у формі літери "Т". Він подумав,
що літера "Т" означає тупик. Слово "тупик", однак,
раніше говорило йому інший простір. Простір тупика, здавалося, малий і
замкнутий. Здавалося, він мав би бути низько. Напевно, таке уявлення було
спричинене самим звучанням слова "тупик". Короткість слова,
очевидно, наштовхувала на уявлення малого простору. Уявлення низькости,
мабуть, було спричиненим глухістю зімкнених приголосних. К завше здавалося,
що тупик знаходиться серед стін. І, нарешті, він знав, що з тупика можна
вернутися. Теперішнє місцезнаходження К контрастувало з таким змістом
поняття "тупик". Перед К простір був цілком відкритий. К знаходився
на підвищенні. Йому дуже неприємно було усвідомлювати цей контраст. Контраст
ніби говорив йому, що його мозок вивернутий навиворіт. К хотів щось робити,
щоб не слухати таких думок. Він повернувся на захід. Він бачив сонце.
Сонце було над цвинтарем. Цвинтар був на горі. Сонце затоплювало цвинтар
своїм світлом. Сонце було вже невисоко. К не міг на нього дивитися. Воно
разило очі. Воно різало їх як пісок. К рефлексивно опустив погляд. Він
опустив його у воду. Він ніби сполоскав свої очі від піску сонця. У воді
він теж зобачив сонце. Воно було зовсім іншим від сонця вгорі. Воно було
ніби втопленим. Воно знаходилося на поверхні води. К подумав, через скільки
діб труп спливає. Від цього він не хотів дивитися на сонце у воді теж.
Він боявся думати про це. Він ступив кілька кроків по греблі назад і вийшов
на дамбу. Дамба була із західного боку греблі. Він сперся руками на поруччя
дамби. Поруччя було залізне. Він був схилений над поруччям. Він дивився
кудись вперед вниз. Його погляд був розфокусований. Йому було ніби легше
від цього. Став був широкий. Вода була темною. Вона здавалася нерухомою.
Певно, через свій колір і нерухомість вона здавалася густою і важкою.
Він знаходився у такому положенні довго і не міг ні про що думати. У його
мозку весь час ніби щось оберталося. Жодна думка не могла зіп'ястися у
нім. Нарешті К вирішив виміряти глибину води. Він вернувся з дамби на
греблю. Він перейшов на східний берег греблі. Він вирішив виламати лозину.
Він виламав одну з найдовших. Йому це нелегко далося. Лозина не хотіла
ламатися. Прут мав понад два метри. К вернувся на дамбу. Він відламав
з пів метра з тоншого кінця прута. Він кинув його у воду. Прут тримався
на воді. К сів на бляху. Він просунув ноги попід поруччя і звісив їх над
водою. Він нагнувся якнайнижче, щоб дістати дна. Він тримав лозину у лівій
руці. Лозина не діставала дна. Тоді він витягнув ноги назад на дамбу.
Він нахилився вперед і сперся на лікті. Він просунув ноги назад. Він ліг
долілиць. Лівою рукою він опускав лозину. Коли рука торкнулася води, він
почув, що лозина торкається дна. Вона зачіплювала за щось тверде. К подумав
про камені. Камені, здавалося, великі. К поставив лозину на один з них
і тримав. Він не знав, що має робити. Його голова лежала підборіддям на
блясі. Його права рука безвладно лежала поруч. Воно була зігнута. Вона
лежала долонею вниз. К відчував страх за лозину. Він боявся, що не почує,
як ліва рука випустить її. Він вирішив встати. Він вперся ліктем правої
руки в бляху. Він переніс на нього вагу свого тулуба. Він витягнув ліву
руку з лозиною. Він встав і приміряв лозину до себе. Вона була йому до
рівня носа. Він поклав лозину під ноги. Він сперся на поруччя як раніше.
Він спробував так стояти. Він, однак, тепер так стояти не міг. Він не
міг дивитися на воду і не думати про неї. Він був збентежений каменями.
Він боявся, що може тільки поранити собі ноги. Він сів на бляху як раніше.
Лозина лежала під його стегнами. Він поклав праву руку на дріт поручнів.
Він поклав голову чолом на руку. Він, як раніше, не міг ні про що думати.
Через якийсь час він почув холод і заспокоєння. Усвідомлення холоду і
заспокоєння викликало у нім злість до себе. Він витягнув ноги назад на
бляху. Він вирішив помацати воду. Він ліг як раніше. Він ледве діставав
рукою до води. Вода здавалася досить теплою. Він встав. Сонце було вже
над заходом. Він побачив це. Він не знав, що йому робити. Він подумав,
як перелізе через поруччя. Перелізти через поруччя було зовсім просто.
Він подумав, як відірветься від них. Він думав, як стоятиме до них спиною,
а потім нахилиться вперед і відпустить себе пальцями. Він не знав, що
буде у воді. Він не знав, чи не доведеться йому потім вибиратися назад
на берег. Він подумав, що якщо не доведеться, то його знайдуть пізніше.
Він подумав, що за ним будуть плакати. Йому було жаль, що про нього знають.
Йому було трохи дивно, що про нього знають. Йому було дивно, що ніхто
нічого про нього не знає, а серед нічого-не-знає є те, що знають. Йому
стало жаль, що він не обірвав нитки знаття раніше. Йому здалося, що він
мав для цього вдосталь часу. Він, однак, далі не розумів, як мав це зробити.
Він подумав про те, що за тиждень, у неділю, день народження Ч. Він подумав,
який подарунок вона дістане. То був би перший подарунок. Він тут же подумав,
що, напевно, вона нічого не підозрює. Він подумав, що було б добре, коли
б вона й далі не знала про це. Йому було жаль, що вона зостанеться тут.
Йому здалося, що він чинить нечесно. Він сказав собі: "дрібниці совісти".
К ставало дуже зимно. Його починало морозити. Він був зодягнутий в сорочку
і шорти. Сорочка і шорти були пошиті з тонкого полотна. Полотно було клітчасте.
Колір сорочки був темно-зелений. Колір штанів був трохи світліший. Шорти
були великі. Вони майже досягали колін. Сорочка була мала. К ходив у ній
ще підлітком. Рукави сорочки були закасані. Вони були просто скручені
на ліктях. Сорочка була защіпнута на два гудзики. Вгорі вона була розхрістана.
Вона не мала вгорі гудзиків. Гудзики повідривалися самі. К був узутий
в сандалі. Колір сандалів був блакитний. Сандалі були старі. Зверху вони
були потріскані. Підошва сандалів була поперек надвоє розламаною. Вода
у ставу виглядала темною, як підошва. Вона, можливо, була прозорою.
Земля
Галявина, на якій стоїш, ліс довкола, як стіна темені, дерев майже не
видно, виглядає, це ніч, можливо, після опівночі, за плечима тобі дорога,
гостинець чи шосе, вона десь на рівні плечей, галявина займає схил, зліва
і справа від тебе схил засаджений лісом, галявини нема, тільки яких сім,
щонайбільше десять, метрів, вниз більше, коло двадцяти, чомусь здається,
що там, вдолині, болото, нічого, однак, такого не видно, хіба що дерева
ніби рідші, дивишся туди, мовби когось виглядаєш, хто має прийти не дорогою,
а вилізти з хащів, можливо, приїхати чимось, скажімо, Мерседесом, позираєш
раз за разом теж вбік, то вправо, то вліво, знову вправо, озираєшся, певно,
на дорогу, хоч, може, в ліс по той бік дороги, навіть не виглядає, що
звідти когось можна чекати, хоч і дорога, можливо, так виглядає через
те, що озираєшся не так часто, тоді як щохвилі пильнуєш чогось з долини,
особливо з кутів, галявина не кругла, майже прямокутна, близько до того,
цілком можливо, якісь дороги ведуть вглиб лісу, а власне, в даному разі,
виводять з нього, саме в кутах галявини, ступаєш кілька кроків, але ніби
й зостаєшся на місці, очевидно, що йти тобі нікуди, вертаєш колом назад,
то зовсім близько, повертаєшся, здається, що хтось відійшов туди і ти
час від часу позираєш йому вслід, це відбувається вже тривалий час, він,
мабуть, уже далеко відійшов, він уже, можна припускати, на горизонті,
чи навіть далі, хоч невідомо, бо, може, він каліка, чи старець, чи поранений,
або заблукав, це цілком можливо, навіть схоже на те, а, можливо, то не
він, а вона, можливо, дівчина, пішла від тебе у ніч, невідомо, чому так
сталося, напевно, не могла інакше, можливо, плакала, ні, певно, у таку
німотну ніч не плачуть, уже не плачуть, ідуть із навзнак розкритими очима,
серце перекачує все у кров, сліз нема, але ж як нема, а слів таки справді,
певно, нема, не чути, не чути нічого, ти тупцяєш у своєму колі, коло невелике,
але, очевидно, оптимальне, найбільше пильнуєш долу, так триває якийсь
час, принаймні з годину, а може, зо три, потім чути якийсь скрип, ніби
їде віз, за хвилю чути галас, окрики, напевно, підганяють коней, здається,
що людей на возі багато, певно, тому, що багато галасу після цілковитої
тиші, аж тепер стає дивно, що вночі у лісі так тихо, звірина ніби повимирала,
фіри все ще не видно, однак уже відомо, що то фіра, вже чути плюскіт води,
немає сумніву, їдуть через велику калабаню, у лісі такі трапляються, особливо
у здолинках, фіра скрипить, раптом затихає, чути ще якісь дрібні звуки,
зовсім близько, ніби вже на галявині, далі звуків не чути, повна тиша,
ти стоїш, чекаєш, якийсь час триває така пауза, десь через хвилину, чи
дві, а може, три або п'ять, з'являється постать, постать іде прямо до
тебе, вона струнка, це жінка, одіж підкреслює її фігуру, жінка йде легко,
мовби серед дня по рівній поверхні, підходить до тебе, видно, що вона
без руки, тут же починається розмова, розмова, сказати б, ніби не починається,
а продовжується, ніхто не здивований такою зустріччю, жінка питає про
когось, ти ніби мав його зустріти тут, ти повертаєшся, кілька кроків йдете
в протилежний бік звідти, звідки вона прийшла, майже під самою кручею,
під дорогою, показуєш рукою перед себе, то яма, яма досить велика, нема
сумніву, тут мають когось ховати, ти кажеш, що вони минули цю яму, жінка
йде в ліс, попри дорогу, напевно, далі перейде дорогу і піде їх шукати,
а може, повернеться назад, ти знову вертаєш на попереднє місце, стоїш
далі, чекаєш, невідомо, на кого можна ще чекати, о такій порі, коли ті,
що несли мерця, пішли далі, минувши яму, і той, хто йшов за мерцем, пішов
далі, може, чекаєш на того, хто йде перед мерцем, на його смерть, не здається,
що смерть та була природньою, може, насильницькою, може, від ножа, ніч
говорить про особливі обставини смерти, ніч вимовляє владу смерти, нараз
вдолині спалахує світло, заливає потоком галявину, гасне, хтось освітив
тебе, світло, здається, автомобіля, автомобіль, мабуть, легковий, може,
Мерседес, напевно, чорний, ти починаєш тупцювати, очевидно, не знаєш,
що робити, ніби ступаєш у напрямку світла, певно, треба зустріти когось,
може, смерть, зовсім тихо, авто їде галявиною догори, попід ліс, авто
без світла, звуку двигуна не чути, легенький шелест трави під колесами,
картина міняється, перед тобою тіло, тіло лежить на ношах, воно нерухоме,
довжина його неприродньо коротка, не більше метра двадцяти, очевидно,
це обрубок тіла, ноги йому втято, принаймні одну, якщо другу можна так
сильно підкулити, не видно ні ніг, ні крови, тулуб завинений у щось чорне,
чи темне, надворі ніч, руки, очевидно, завинено разом з тулубом, незавиненою
є тільки голова, можна бачити лице, воно непроглядно чорне, без найменшого
сліду життя, нічим не різниться від справжньої землі, висушене на протязі
літ, напевно, не в Європі, може, десь в Абіссинії, хоч само не арабське,
а європейське, вигоріле, як попелище, кущ волосся, як випалений смолоскип,
чи неймовірно густий терновий вінок, не росте на ньому.
Кімната I
Кімната не велика і не мала. Вона приблизно квадратна. Довжина одної стіни
кімнати приблизно 4.5 м. В кімнаті є двоє вікон. Одно з них у передній
стіні, інше, якщо дивитися від дверей, у лівій. Вікна не малі. Кімната,
однак, освітлена дуже слабо. Це насамперед тому, що вікна заслонені шторами.
Кожне вікно заслоняє одна штора. Вона, проте, заслоняє його майже повністю.
Штори виглядають як решето. Решето, однак, дуже щільне. Крізь штори практично
нічого не видно. Видно тільки, що крізь штору на передньому вікні сіється
світло. Дане вікно є з півдня. Решето, здається, призначене для просівання
світла. Воно багато світла затримує. Тому здається, що воно має зберегти
світло. Воно ніби має відділити світло від сміття. Воно має зберегти світло
надворі. Кімната, таким чином, виконує функцію резервуару для сміття.
Решето здається заржавілим. Причиною цього, мабуть, насамперед колір штор.
Штори жовто-коричневі. Те, що штори нагадують решето, побільшує відчуття
ржі. Здається, наліт ржі досить товстий. В кімнаті дуже багато речей.
Це ніби підтверджує відчуття, що кімната є резервуаром для сміття. В додатку,
кольори речей дуже строкаті. Здається, що кімната просто засипана цим.
В кімнаті є два ліжка. Вони стоять у парі. Вони стоять під вікнами. Ліжка
займають приблизно чверть кімнати. Вони майже цілком загороджують доступ
до вікон. Ліжко, яке знаходиться ближче до дверей, розстелене. На нім
є перина і подушка. Воно виглядає дуже високим. Це тому, що перина і подушка
високі. Подушка знаходиться майже в центрі кімнати. Вона, до того ж, трохи
висунута на побічню. Це підсилює враження, що ліжко є високим. Подушка
вбрана в пошивку. Полотно пошивки біле. Полотно пошивки має на собі вибитий
візерунок. Візерунок рослинний. Його колір в основному синій. Перина вбрана
в пішву. Полотно пішви теж біле. Воно теж має на собі вибитий візерунок.
Візерунок теж рослинний. Він, однак, інший, ніж той, що на пошивці. Посередині
зверху пішва має діру. Діра квадратна. Вона виглядає ромбом відносно пішви.
Діра досить велика. Довжина однієї її сторони приблизно 80 см. Діра обкидана.
Діру зроблено на те, щоб можна було через неї вбирати і розбирати пішву.
Збоку видно, що на ліжку є ще простирало. Воно зеленкувате. Воно збоку
теж має якийсь візерунок. Візерунок, здається, рослинний теж. На ліжку,
яке знаходиться далі від дверей, є повно лахів. Лахи розкидані по всьому
ліжку. Лахи переважно якісь дрібні. Не видно, чи ліжко застелене, чи ні,
бо лахи розкидані по всій його поверхні. Ближче до дверей при лівій стіні
стоїть трельяж. Він має три шухляди і дві тумбочки. Дверцята тумбочок
зачинені. Шухляди засунені. Вони темно-коричневі. Поверхня їх лакована.
Шухляди і дверцята тумбочок мають ручки. Ручки жовті. Їх зроблено з пластмаси.
Ручки не лаковані. На трельяжі лежать якісь речі. Вони дрібні. Це пуделка,
целофанові торбинки з різними предметами, якась газета, склянка трійного
одеколону, гребінець, зубна паста, зубна щітка, молитовник, горня, ножиці,
кусок свічки, годинник, жмут якогось полотна, ще одна зубна щітка, два
журнали "Джерело життя" (один рожевий, другий блакитний), гумка
до волосся, касета "Архиєрейська Служба Божа". Само дзеркало
складається з трьох частин. Бічні його частини відкрито. Відкрито їх,
однак, не повністю. На одному з завісів висить ланцюжок. На ланцюжку завішено
медальйон. Очевидно, це Богородиця. Зліва від дверей попри задню стіну
стоїть диван. Диван низький. Він складений. Він складений тому, що нема
достатньо місця в хаті, щоб він міг бути розкладеним. Попри ліву стіну
диван займає весь простір від кута до трельяжа. Попри задню стіну диван
займає стільки місця, що не дозволяє вільно відчиняти двері. Двері через
те відчиняються приблизно на 60 градусів. Постіль на дивані розстелена.
Постіль складається з простині, коца і подушки. Коц і подушка вбрані відповідно
у пішву та пошивку. Коц виглядає тонким. Пішва, в яку вбрано коц, біла.
Вона має на собі вибитий візерунок. Візерунок голубий. Він рослинний.
Він, однак, інший, ніж той, що на пішві, в яку вбрано перину. Не видно,
щоб ця пішва мала посередині діру. Діра, однак, може бути невидною через
те, що коц лежить на дивані цілком довільно. Подушка досить широка. Вона,
однак, низька. Вона ніби підкреслює, що диван низький. Полотно пошивки
біле. Воно має на собі візерунок. Візерунок кремовий. Здається, що диван
освітлений досить слабо. Він ніби знаходиться в тіні перини, що лежить
на ліжку майже посередині хати. Невелика кількість світла, можливо, теж
підсилює враження, що диван низький. Перед трельяжем між диваном і ліжком
стоїть столик. Він зовсім маленький. Він, однак, мало не цілком загороджує
прохід до трельяжа. Між столиком і трельяжем місця теж зовсім мало. Площина
стола квадратна. Довжина одного краю стола приблизно 80 см. На столі є
різні предмети. Виглядає, що їх багато. Причиною цього є насамперед їх
дрібні розміри. Серед предметів є зім'яті куски папірців, кулькова ручка,
надгниле яблуко, пласка тарілка зі шкуринкою хліба, сірникова коробка,
лушпиння цибулі і т.ін. Перед столиком стоять черевики. Черевики темні.
Не видно, чи вони чорні, чи коричневі. Черевики чоловічі. Їх розмір не
великий. Попри праву, якщо дивитися від дверей, стіну стоїть шафа. Вона
стоїть приблизно посередині цієї стіни. Шафа темно-коричнева. Вона полакована.
Її колір виглядає таким самим, як колір трельяжа. Насправді шафа темніша.
Шафа має троє дверей. Вони закриті. Вони, очевидно, замкнені на ключ.
Ключів у дверях нема. На шафі стоїть тумбочка. Тумбочка широка. Вона завширшки
майже така сама, як шафа. Тумбочка темно-коричнева. Вона, однак, зовсім
іншого кольору, ніж шафа чи трельяж. Вона ясніша і не однотонна. Вона
має смуги по собі. Вона, очевидно, слабше покрита морилкою. Вона, крім
того, виглядає матовою. Зате вона має на собі візерунок. Візерунок зовсім
простий. Візерунок полягає в тому, що по краях дверцят наклеєно дерев`яні
планочки. Колір планочок такий, як колір самих дверцят. Дверцят тумбочки
двоє. Поокремо вони ширші за двері і шафу. Вони закриті. Тумбочка не займає
поверхні шафи до самого переду. Вона займає вільне місце перед собою.
Щось темне лежить перед тумбочкою. Здається, то якийсь рулон. Видно, що
він завдовжки не менше 30 см. Далі за шафою є стіл. На столі стоять якісь
валізки, сумки і інші речі. Їх майже не видно. Вони накриті клейонкою.
Клейонка не прозора. Клейонка в основному зелено-біла. Клейонка не цілком
накриває те, що під нею. Вона зовсім не накриває речей, які містяться
під столом. Незважаючи на те, майже не видно, що саме там міститься. Причиною
цього є недостатня кількість світла у кімнаті. Видно тільки, що скраю
під столом стоять кирзяки і стабілізатор. Попри передню стіну між ліжком
і столом стоїть ще одна тумбочка. Вона теж темно-коричнева. Вона лакована.
Її колір близький до кольору трельяжа і шафи. На тумбочці стоїть радіола.
Радіола досить велика. Її назва "Рекорд-314". Радіола містить
такі хвилі: довгі, середні, короткі І , короткі ІІ, ультракороткі. На
ній стоїть якась коробка. Коробка невелика. Перед тумбочкою і радіолою
стоїть холодильник. Він здається досить високим. Він здається високим
насамперед тому, що заступає тумбочку і радіолу. Тумбочку і радіолу видно
тільки з одного боку від холодильника, у просторі між холодильником і
ліжком. Холодильник здається високим також частково тому, що під нього
підкладено дошки. Холодильник гуде. Крім того, він деренчить. Дошки підкладено
під нього, очевидно, щоб не розсихалася під ним підлога. На холодильнику
є тарілка. Тарілка глибока. Не видко, чи є щось у ній. Під тарілку підкладено
зошит. Між холодильником і ліжком є досить простору для проходу. Між холодильником
і тумбочкою місця фактично нема. Через те дверцята тумбочки можна тільки
привідкрити. Між холодильником і радіолою є достатньо місця для руки,
щоб увімкнути радіолу. Радіола, однак, поламана. Між холодильником і столом
місця вистачає саме настільки, щоб там могла поміститися людина. Перед
холодильником стоїть крісло. На ньому лежать лахи. Лахи в основному не
дрібні. Серед них є штани, куртка, спідниця і т.ін. Лахи накладено в основному
на спинку крісла. Їх багато. Тому навіть скраю сісти на крісло нема де.
Крісло заступає доступ до холодильника. Воно, однак, дозволяє при потребі
дверцята холодильника відчинити. Крісло, як відомо, є річчю пересувною.
В правому куті є піч. Піч кафельна. Вона темно-коричнева. Вона досить
висока. Вона тільки трохи виступає із задньої стіни. Грубки печі не видно.
Піч не має грубки у цій кімнаті. Грубка печі є у кімнаті, з якої входиться
у дану. Піч є спільною для двох кімнат. Між піччю і шафою стоїть крісло.
Крісло присунуте до шафи. Між ним і піччю є з пів метра місця. Крісло
повернуте до хати. На кріслі є мішок. Мішок заповнений не більш, як на
третину. За кріслом є двері. Двері заступлено частково шафою і частково
кріслом. На порозі перед дверима стоїть кілька слоїків. Видно, що двері
замкнені. Вони мають віконця. Із зовнішнього боку на дверях є фіранки.
Фіранки не заступають віконець повністю. Крізь верхню частину віконець
видно до другої кімнати. Видно, однак, тільки якусь фанеру чи ДВП. Очевидно,
то задня сторона якоїсь шафи. На передній стіні по обидва боки вікна висять
образи. Вони великі. Їх розмір приблизно 80х100 см. Образи мають рамки.
Фон рамок коричневий. Рамки мають візерунок. Візерунок геометричний. Візерунок
різноколірний. Серед кольорів візерунку є зелений, блідо-бурячковий, жовтий,
оранжевий. Різноколірність і велика кількість ліній, однак, не роблять
візерунок багатшим. Навпаки, він виглядає дуже штучним і безпорадним.
Вгорі рамки затикано букетами. Букети маленькі. Їх зроблено з полотна.
Букети одноколірні. Їх колір блідо-рожевий. Букети виглядають облізлими.
Букети, окрім своєї головної функції прикраси, також заступають цвяхи,
на яких тримаються образи. Цвяхи, мабуть, великі. Це тому, що образи великі.
Цвяхів, однак, зовсім не видно. На образах забражено бюсти жінки і чоловіка.
Очевидно, це відповідно Богородиця і Ісус Христос. Вони за склом. Лице
Богородиці лагідне. Воно дуже чисте. Її чистота ніби покликана показувати
її непорочність. Її голова нахилена вбік і вперед. Богородиця дивиться
трохи вниз перед себе. Її погляд сфокусований. Здається, її погляд сфокусований
на тому, хто заходить до кімнати. Вона ніби кличе до себе кожного, хто
відкриває двері кімнати. Вона, можливо, так само кличе кожного, хто їх
не відкриває. Не виглядає однак, що вона має що сказати. Це, можливо,
через те, що її вуста вузькі й зімкнені. Голова Богородиці покрита мафорієм.
Богородиця вбрана в мафорій і хітон. Мафорій має на краї візерунок. Візерунок
приємний. Він невиразний. Він зеленкувато-темний. Можливо, його приємність
є результатом його невиразности і його кольору. З-під піл мафорія виглядають
руки. Руки дуже білі. Вони неприродньо білі. Вони виглядають штучні. Їх
колір чистий. Тобто, на них нема жодних складок шкіри, жодних нерівностей,
тіней і т.ін. Вони, проте, не виглядають плоскими. Навпаки, вони здаються
дуже округлими. Здається, їхня речовина є однорідною. Речовиною може бути
гума. Особливо це стосується десниці, пальці якої випрямлені. Пальці десниці,
незважаючи на їхню випрямленість, виглядають дуже в'ялими. Крім того,
що, як сказано вище, вони позбавлені будь-яких складок шкіри, в тім числі
і в місцях згину пальців, будь-якої вузловатости, вони ще й поступово
звужені від основи до пучок. Нігті пальців підкреслюють майже ідеальну
округлість і тендітну загостреність пальців. Нігті знаходяться поблизу
серця. Вони дістають краю німба, яким оточено серце. Вони не заходять
у простір німба. Це, можливо, тому, що німб і нігті одного кольору. Кольором
нігтів і німба є білий. Серце знаходиться, здається, точнісінько посеред
грудей. Кольором серця є чорний. Слід зауважити, що, хоч в основному образи
виглядають чорно-білими, насправді вони чорно-білими не є. Чорний колір
серця, отже, не спричинений обмеженістю кольорової палітри. Серце овальне.
Форма серця дуже близька до форми м'яча або кулі. Серце проштрикнуте мечем.
Меч малий. Його довжина тільки трохи перевищує діаметр серця. Серце знаходиться
у вінку з квіток. Квітки, наскільки видно, можна вважати рожами. Кольори
квіток є найяскравішими кольорами на образах. Квіток видно п'ять. Квітки
мають такі кольори: рожевий, синій, жовтий, синій, рожевий. Зверху над
серцем є букет лілій. Лілії ніби ростуть із серця. Серце, відтак, здається
землею, на якій ростуть лілії. Чорний колір серця теж сприяє цьому. Однак
форма серця занадто гарна, щоб воно було подібним до землі. Ще більше
сумнівним, але не цілковито позбавленим сенсу, стає порівняння серця із
землею, якщо зважити на той факт, що серце не є землею для рож. У лівій
руці Богородиця тримає ще одні лілії. Ці лілії значно більші за ті, що
ростуть із серця. Лице Ісуса виглядає більш холодним, ніж лице Богородиці.
Ісус дивиться теж вперед. Він ніби теж дивиться у напрямку дверей. Його
погляд, однак, ні на чому не сфокусований. Здається, отже, що Ісус нікого
до себе не кличе. Здається, він ще більше, ніж Богородиця не готовий говорити.
Його цера теж дуже чиста. Однак Ісус бородатий і вусатий. Борода і вуса
заступають частину однотонного білого лиця. Завдяки цьому лице виглядає
природнішим. Волосся Ісуса гладке. Очевидно, його причесано кілька хвилин
тому. Положення рук Ісуса аналогічне до положення рук Богородиці. Винятком
є те, що ліва рука не тримає лілій. Пальці лівої руки теж напрямлені до
серця. Вони, однак, не вказують на нього так сміливо, як пальці десниці.
Можливо, це пов'язано з тим, що серце знаходиться не у своєму природньому
місці, а якраз посередині грудей. Пальці рук Ісуса не мають такої тендітної
загострености, як пальці Богородиці. Пальці десниці Ісуса, як і пальці
десниці Богородиці, досягають німба навколо серця. Серце Ісуса теж чорне.
Воно не має ніяких прикрас, які має серце Богородиці. Воно натомість огорнене
терновим вінком. Терновий вінок здається вималюваним дуже симетрично.
Зверху на серці є хрест. Хрест маленький. Він чорний теж. Між серцем і
хрестом є білий проміжок. Виглядає, що хрест не стоїть на серці, ані не
застромлений у нього, а висить над ним. На лівій стіні по обидва боки
вікна є образи теж. Образ, який знаходиться далі, не має рамки. Він, проте,
огорнений плівкою. Він не великий, його розміри приблизно дорівнюють розмірам
аркуша. На ньому зображено чоловіка з немовлям. Чоловіка, напевно, треба
вважати Йосифом. Немовля, очевидно, слід уважати Ісусом. Йосиф старий.
Він тримає Ісуса на своїй правій руці. Ісус, у свою чергу, тримає у своїй
правій руці кулю. Куля мала. Куля має голубуватий відтінок. По верикалі
і по горизонталі куля має по одній чорній полосі. Полоси виглядають як
обручі, що стискають кулю. Зображення перетину полос творить хрест. Куля,
таким чином, накрита хрестом. Куля, очевидно, є Землею. Досить приблизно,
та все ж можна сказати, що величина кулі знаходиться у такому відношені
до величини Ісуса, як величина останнього до величини Йосифа. Величина
Йосифа, як то вже було сказано через розміри образка, невелика. Якщо прийняти
його розміри на образку за дійсні, то, хоч досить приблизно, все ж можна
сказати, що його розміри настільки менші від середніх розмірів людської
істоти, наскільки розміри Ісуса менші від його (Йосифа) розмірів, і наскільки
Земля, яку тримає у своїй десниці Ісус, є меншою від розмірів останнього.
Образки, які знаходяться на лівій стіні ближче, поміщено у спільну рамку.
Рамка знаходиться трохи збоку над трельяжем. Образків багато. Їх величина
неоднакова. Вони, проте, всі однаково малі, щоб про їх зміст не можна
було нічого сказати. Щоб дізнатися про їх зміст конкретніше, можна стати
на диван або трельяж. Можна про них сказати тільки те, що рамка, яка є
спільною для них усіх, зроблена без жодних прикрас. Вона здається покритою
тільки морилкою. Вона виглядає дуже старою. Вона насправді є старою. Образки
здаються дуже старими теж. Вони і в дійсності є старими. Рамка здається
приємною. Причиною цього, мабуть, її древність і ненав'язливість. На задній
стіні теж є образ. Він поперечний. Його розміри приблизно 120х70 см. Він
теж у рамці. Рамка належить до одного комплекту із рамками, що висять
на протилежній стіні. Вгорі над рамкою теж є букет. Букет такий самий,
як букети на рамках на протилежній стіні. Букет теж заступає цвяха, на
якім тримається рамка з образом.
Кімната ІІ
К знаходиться в кімнаті, в якій ніхто не живе. Він любить цю кімнату.
Головною причиною цього є те, що в кімнаті, як вже сказано, ніхто не живе.
Тільки іноді хтось заходить сюди. В кімнаті досить рідко збираються люди.
Фактично таке стається тільки у дні празнику, похорону або поминок. Іншою
причиною, чому К любить цю кімнату, є її розташування. Кімната знаходиться
з другого боку від вулиці. Одне з її вікон виходить на захід. Воно є єдиним
у хаті вікном на захід. К дуже любить цю сторону горизонту. У даному разі
захід подобається К принаймні з двох причин. Першою причиною є те, що
сонце йде на захід і ніколи звідти не виходить. Інша причина поляає у
тому, що подвір'я із заходу відкрите до поля і лісу, а не до села. Ще
однією причиною, чому К любить цю кімнату, є те, що тут знаходяться його
книжки. Книжок небагато. К читає небагато. Для цього теж є кілька причин.
По-перше, К в основному не любить читати популярних книжок. Він не дістає
від них того, що йому потрібне. Другою, не менш важливою, причиною є те,
що вдома він не може читати взагалі. Ніколи К не читає вдома вдень. Тільки
інколи він читає вночі. К прочитав, таким чином, тільки деякі з книжок,
які у нього є. К лежить на дивані. Він не думає про те, що кімната ця
йому подобається. В кімнаті холодно. Кімната не опалюється. Причиною цього
є те, що, як вже було сказано, в кімнаті ніхто не живе. Диван стоїть під
вікном. Вікно виходить на південь. Над самим вікном є гілляка. Гілляка
крислата. Гілляка яблуні. На гілляці не яблука і не цвіт яблуні. Гілляка
чорна. Гілляка гола. Надворі зима. Надворі зимно. Надворі курить снігом.
Над вікном вітер шарпає гіллякою. К видно це. Однак він нічого про гілляку
не думає. Він ніби не знає, що бачить її. Він вже давно не лежав на цьому
дивані. Востаннє це було, певно, п'ять з половиною років тому. Був вересень.
Він мав останній раз бронхіт і йому було дозволено лежати тут. Так тривало
з тиждень. Можливо, через це К має певну ностальгію за легкою хворобою.
Одного вечора тоді він вперше почув King Crimson. King Crimson були, певно,
першою групою, музика якої пройняла його до кісток. King Crimson звучали
по радіоканалі "Промінь". Передача була авторською передачею
Дмитра Гальони. Передача була в четвер. Дмитро Гальона завжди вів свої
передачі в четвер. Можливо, через те четвер здавався К легшим днем, ніж
інші. К і тепер дуже любить передачі Дмитра Гальони. Однак в даний момент
він не думає про це. Він слухає голоси з-за стіни. Він слухає їх не тому,
що хоче їх слухати. Голоси самі входять у його слух. Голоси дуже нерівні.
Вони то стишуються, то верещать. Такий широкий діапазон робить К враження
слизької долівки. Долівка здається льодяною. Спалахи голосів є подібними
теж до епілептичних приступів. К не хоче проявляти щодо того ніякої зацікавлености.
Він зайшов до цієї кімнати, щоб якнайменше слухати голоси. Мимоволі він
чує ці приступи. Йому здається, що голоси належать комусь, хто не може
втриматися на льоду. В нього виникає образ ратиць на льоду. Образ ратиць
поширюється до образу свині на льоду. Свиня верещить через те, що її хочуть
заколоти. Проте удари, яких їй завдають, ковзають по її поверхні. Її поверхня,
таким чином, здається такою ж слизькою, як лід, на якому вона знаходиться.
Шкіра свині здається надійним панциром проти таких ударів. Свиня верещить
не від болю, а від страху. К завжди боявся бачити і чути, як колять свиней.
Через те він гамує в собі цей образ. Йому залишається від нього тільки
те, що лід може проламатися. Диван під К дуже холодний. Диван навіть не
здається м'яким. Він ніби щипає до кісток. Він ніби дістає до їх середини.
Кістки всередині здаються крихкими. К далі чує голоси на льоду. Вони то
віддаляються від нього, то його наздоганяють. Вони ніби ганяються за ним.
Їхні удари зовсім не важкі. Вони, здається, навіть не торкаються К. Вони,
проте, дуже колючі. К знає, що одною з причин голосів є він сам. Він не
знає, коли проломиться лід.
Котик Ігор
4 березня 1999
|