ПЕРША ДІЯЯОпинившися на кону, АКТОР мовчки досліджує його, торкається стола й стільців, обмацує завісу та стіни, повертається до столу, з усіх боків обдивляється кубик, тоді кладе на місце. ХОР (на різні голоси по команді
дириґента підбадьорює АКТОРА). Давай! АКТОР продовжує вивчати кін, але робить це за одним і тим самим маршрутом, так, немов ходить по колу. ХОР (продовжує уболівати за
актора). Дуже добре! ХОР. Скільки можна! АКТОР
зупиняється і впадає в задуму. ХОР (не
витримує мовчанки, пошепки, одне до одного). Бачите! Він думає. Пауза. Всі мовчать. Ніхто не рухається. ХОР (роздратовано).
Ну чому він мовчить? АКТОР виходить із задуми й починає метатися по кону, немов щось шукає. Нарешті хапає кубик і крутить його перед собою. ХОР. Що все це означає? ХОР замовкає. Всі деякий час зосереджуються на цій думці. ХОР
(перевіряючи, чує їх АКТОР чи не чує, заходяться навперейми подавати йому знаки.
Дехто стрибає, хтось плеще в долоні, інші підбігають до самої завіси й горлають
звідти) Гей! АКТОР ніяк не реаґує на ці вигуки і продовжує напружено вивчати кубик. ХОР (хористи розчаровано махають руками, повертаються до свого місця внизу сходів. Поступово вони усвідомлюють: в тому, що АКТОР їх не чує й не бачить, є, мабуть, якийсь задум, і намагаються збагнути його). А – а – а ... В цю мить хор помічає, що АКТОР, не зводячи очей із кубика, ніби ворушить губами. ХОР (одне до одного, збуджено}. Тс – тс – тс! АКТОР (напівпошепки). Я ... Приголомшений ХОР не може повірити своєму щастю. Всі прикипіли очима до АКТОРА й чекають, що буде далі. АКТОР (прочищає горло й, нарешті, вимовляє). Я. ХОР радісно стрибає. Всі розчулено чоломкаються. АКТОР (нарешті усвідомив, що він може висловлюватися, і на повний голос заявляє про це) Я! ХОРИСТИ ще раз вітають одне одного з таким проривом. АКТОР (від переповні певності підходить до рампи й, широко розкидаючи руки, проголошує так, щоб усі чули). Я! ХОРИСТИ перезираються. На їхніх обличчях — занепокоєння, сумнів, легке роздратування. АКТОР тим часом шукає, як би то ще ствердитися. Він підходить до столу, задирає то ліву, то праву ногу, крякче, намагається видряпатися на стіл. ХОР. Гей! АКТОР мало не перегортає на себе стіл, б’ється коліном об кут, ледь накульгує і, прихопивши зі столу кубик, відходить геть, але пошуків не припиняє. Нарешті він звертає увагу на стілець, із третьої спроби розкладає його, тягне на середину кону і злазить на нього. АКТОР
(впевнившися, що стілець під ним не перегорнеться, одверто милується можливостями
свого голосу і на різні голоси повторює). Я! ХОР.
Що він робить? АКТОР в одній долоні тримає кубик, другу приставляє до рота так, щоб ішла луна. АКТОР. Я – а – уа – уа – уа – уа – уа! АКТОР втрачає рівновагу, падає зі стільця й боляче б’ється. Кубик одскакує від підлоги і з нього вилітає ще кілька менших різнокольорових кубиків. АКТОР лякається й губиться. ХОР. Ми ж казали! АКТОР намагається зібрати кубики, але руки його дрижать і все з них валиться. ХОР. Чому він
нічого не каже?! ДИРИҐЕНТ. Годі панікувати! Станьте на свої місця! ХОРИСТИ стають кружка і, поки актор повзає по кону, кидають жереб. Цього разу жереб випадає на ЖІНКУ. Всі обнімають її й випроваджують до АКТОРА. ЖІНКА підводиться сходами. АКТОР нарешті зібрав в оберемок кубики, тулить їх до грудей руками та підборіддям і обережно рухається у бік столу. В цей момент ЖІНКА стукає у стіну. АКТОР підстрибує і розсипає кубики по підлозі. ЖІНКА переступає через рамку, яка відділяє кін від решти світу, й приязно усміхається переляканому АКТОРОВІ. |