1.
Дарця розплющила очі, але замість понурих склепінь підвальної стелі вона побачила небо. Синє, все у перистих хмаринках, глибоке небо кольору затертого джинсу. Як її штани. Сонця не було, але можна не сумніватися, що воно сховалося за пеленою хмар.
Дарця півелася з піску й обтрусилася. Вона стояла посеред пустелі.
Дарця озирнулася: навколо, наскільки сягав її розпечений сльозами погляд, була ідеально рівна поверхня, устелена піском. Пісок та небо на горизонті були сплавлені у гаряче мерехтливе марево. На межі видимості темніло щось незрозуміле.
Дарця обтрусила зі штанів та тоненького в'язаного светрика дрібки кварцу і сланцю (вона була босою) і рушила по приємному для ніг піску до темноти на горизонті.

***
Припарювало. Повітря було тут застояним і нерухомим, як у великому замкнутому анґарі. Як перед грозою. Вона наблизилася до темної цятки достатньо близько, аби розгледіти її.
На сірому піску стояла канапа з вишукано гнутими дерев'яними ніжками і рамою, оббита кривавим оксамитом. На канапі у вільній, невимушеній позі сидів, заклавши ногу за ногу, дивний пан, зодягнутий у легкий чорний костюм-трійку: чорні штани і вільна маринарка, чорна сорочка і чорна камізелька, і чорний крават на шиї. Пан мав довге, до плечей, чорне з сивиною волосся, витягнуте бліде лице, затулені чорними окулярами очі та рухливі, чорно-сиві брови, які часто вистрибували із затінку окулярів.
На колінах у добродія звично і зручно спочивала електрогітара. Від гітари, наскільки вона бачила, не тягнулося жодного дроту.
Добродій у чорному скривив губи в легкому вишкірі й пробігся пальцями-павуками по виблискуючих струнах.
Звук, здавалося, затопив цілу пустелю, такий чистий, прозорий і кристалічно-рідкий, наче йшов із космосу.
Від несподіванки Дарця втягнула голову в плечі. На своє безмежне здивування, вона розпізнала риф із "Кулемета" Джиммі Гендрикса.
Нарешті Дарця стала обличчям до обличчя з добродієм у чорному.
Той посміхнувся щиріше і кинув:
- Нарешті.
(краплина води, що падає у воду)
- Де я? - тихо поцікавилася Дарця. Вона не раз чула цей голос, зовсім недавно він (чи, може, і не він) говорив у неї в голові.
Чорні брови виповзли з тіні окулярів у здивуванні. Усмішка.
- Де ти? - пауза. За нею: - А ти таки справді дивна. Дивна дівчинка, скажу тобі. Найдивніша зі всіх, хто сюди приходив. Особлива дівчинка. Якщо хочеш знати, особлива дівчинко, - у залі для транзитних гостей.
Дарця нахмурилась:
- А де Юрко Банзай?
Пауза.
- Де Банзай? Банзай там, де йому і слід бути. А що, сумуєш?
Дарця змовчала.
- А хто ти? Ти Волинкар?
Пауза. Пан із гітарою торкнув струн і взяв два-три акорди. Ті видалися знайомими теж: щось із "Led Zeppelin", а може - "Creedence Clearwater Revival".
- Один мій старий знайомий приходив сюди недавно... Він зве мене Сатиром. Розумієш? Я старий мудрий Сатир-Гітарист, і будь певна, що я не Волинкар. Проте... я, сказати б, максимально наближений до нього. Я з його найближчого оточення. Щось на зразок родини.
Дарця знову нахмурилась, проте злегка кивнула.
- Той чоловік, Король-Ящірка, - класний хлопець... Як, зрештою, і Гендрикс. Той хлопець просив заспівати оду його члену.
Порив вітру.
Дарця розтерла гусячу шкіру на руках.
- О, здається, тобі вже скоро треба буде йти, - промовив Сатир, позираючи на гітару. Дарця глянула через плече і побачила позаду себе стовп, раніше його, здається, не було. До стовпа на чеснім слові кріпилася стара поіржавіла з країв дірява табличка:
У Т О П І Я
30 км
Дарця несподівано заскиглила:
- Я хочу назад! Поверни мене назад, добре?
- Ні, ти таки справді дивна. Але поскільки ти особлива - раз хочеш, можеш повертатись... Але ти пошкодуєш, вір мені на слово.
- Ні-ні, я не пошкодую, все круто, правда, я не шкодуватиму! - запевнила Дарця добродія.
- Ну тоді йди.
ЙДИ!!!

***
!!!!!!!!!!!!!
вона зірвалася з лікарняного ліжка, та сильна рука повернула її на подушку. Білий колір, іскристий біль, просторий і ниючий, наче зрідлий ультразвук, та запах лікарні. Дарця не могла сконцентрувати погляд. Двоїлося в очах. Біль і рухи, сковані гіпсом та бинтами.
- Тихо, тихо! Лежи! Лєнка, вона прийшла до тями! Промедолу, два куби! Ну, Лєнка! Рухайся!
Укол. Ватяна темрява

***
!!!!!!!!!!!!
Дарця отямилась із жахливим розумінням того, що втратила руки назавжди. Під час операції ампутували обидві руки і ліву ступню, начисто розтовчену уламком бетонної панелі

***
вона кричала до хрипоти. Медсестра Лєнка впала в нерви і вгатила їй триста мілілітрів промедолу. Дарця відчула задуху, парноту та благословенну тишу транзитного залу. Тиск упав майже до нуля

***
відчуття польоту
(слайд: струмок по кам'яному гірському руслі)

***
лечу?
(весна)

***
- Привіт.
Старий мудрий Сатир-Гітарист так само продовжував стискувати гітару, наче юну тендітну коханку.
Дарця дивилася на Сатира задумано і сумно. Кілька секунд пан у чорному мовчав.
- Ти хороша, ти це знаєш? Направду!
Дарця байдуже знизала плечима.
- А тепер іди. На тебе чекають.
Дарця вже розвернулася йти за дороговказом, але зупинилася й глянула на Гітариста востаннє.
- Дякую, - промовила вона.
Усмішка.
- Йди. Не затримуйся тут. І передавай привіт Банзаю - він мене повинен пам'ятати!
Дарця повернулася і пішла. Сатир знову взявся перебирати струни коханки, тепер уже
(слайд: табун коней)
"Дім сонця, що сходить". Сумно-легке і блюзове.
(слайд: краплина падає у воду)
Вона ішла у напрямку дороговказу,
У Т О П І Я
30 км
(арґумент переродження)
віддаляючись від канапи з Сатиром, канапи посеред
(слайд: туман над озером)
безмежного Ніде.
(ГосподийдудотебетвояДарцяБорхес)
(амінь)

серпень 2000-січень 2001