Гамлет

Нестерпно, принце. Така вже задуха, що аж… навіть і не знаю яка. У той же час, принце, його королівська милість велів сповістити, що ставить на вас велику суму. Йдеться про…

Я вас благаю, не забувайте.
(Показує, щоб надів капелюха)

Та ні, ласкавий пане, присягаю честю, мені так зручніше. Отже, пан Лаерт щойно повернувся до двору. Повірте мені, він є окрасою вельможного стану, поєднавши в собі якнайвидатніші чесноти з чудовими манерами і зовнішністю. Не можу не сказати й про те, що він уособлює собою докладний путівник по країні бездоганної поведінки, іншими словами – це справжнісінький континент шляхетності, що її так ревно плекають у вищих колах суспільства.

Опис його переваг аніскільки не втратив у вашому, пане, виконанні, хоч я цілком свідомий того, що навіть від самого процесу їх інвентаризації помітно стомлюються арифметичні здатності пересічної людської пам’яті, у зв’язку з чим її ненадійні кораблики аж ніяк не встигають за швидкохідним флотом тих-таки його чеснот. Однак і я, сповідуючи обов’язок віддавання належності, визнаю за ним душу великого калібру, наповнену стількома рідкісними і коштовними характеристиками, що, аби бути до нього справедливим, слід погодитися: в усьому світі рівним йому є тільки його ж відображення у дзеркалі, а йти з ним у ногу здатна хіба що тільки його власна тінь.

Влучніше про нього і не скажеш, принце.

Але до конкретики, пане. Бо навіщо ми запаковуємо цього без перебільшення добродія в наші занадто банальні словесні формули?

Перепрошую?

Не розумієте того, що кажуть
інші? Але ж повинні б, це не так уже й складно.

Чому, власне кажучи, ви загово-
рили про цього дворянина?

Про Лаерта?

(убік, до Гамлета)
В його скриньці нічого не лишилося. Усі золоті слова порозтрачував.

Ну так, про Лаерта.

Я знаю те, що ви знаєте…

Якби ж так було насправді! Зрештою, між нами кажучи, невелика з того для мене втіха.

…знаю те, що ви знаєте про досконалість Лаерта.

Хоч передусім я мав би порівняти наші з ним здібності в якійсь певній справі. Пізнавати іншого можна, лише пізнавши самого себе.

Я мав на увазі його майстерність у володінні зброєю. Кажуть, ніби під цим оглядом він просто неперевершений.

Якою саме зброєю?

Рапірою та стилетом.

Ого, аж двома. Добре, хай собі.

Король закладає шістьох берберійських скакунів, проти яких Лаерт виставить шість французьких рапір і стилетів з усією до них приналежністю на кшталт поясів, перев’язок і такого всякого. Три екземпляри цієї збруї видаються справжніми шедеврами, прекрасно узгоджуються з кольорами руків’їв, надзвичайно витончено оздоблені, словом, артефакти – і все.

Що за артефакти такі?

(убік, до Гамлета)
Я знав, що тут без приміток не розберешся.

Артефакти, пане, це вся ота упряж.

Слово “артефакти” більше пасувало б до артилерії, хоча в такому разі ми змушені були б ходити з гарматами при боці. Поки до цього ще не дійшло, я волію називати це портупеями. Менше з тим! Шість берберійських коней проти шести французьких рапір з усією приналежністю, в тому числі трьох витончено оздоблених артефактів – себто такий собі дансько-французький заклад. І на що закладаються?

Король, пане, закладається, що із дванадцяти випадів Лаерт не зуміє здобути над вами переваги більшої, ніж на три уколи. Натомість Лаерт ставить, що з тих же дванадцяти аж на дев’ять. Справу можна було б вирішити вже зараз, якби ласкавий принц зволив дати свою відповідь.

А що, як я відповім “ні”?

Я маю на увазі вашу відповідь, принце, з приводу вашої ж таки участі в цьому двобої.

Я буду прогулюватися цією залою. Його королівською милістю цей час мені відведено для моціонів. Якщо доставлять сюди рапіри, суперник не втратив бажання, а король і далі наполягає на своєму – то я спробую виграти цей бій для нього. А як програю, то й це не страшно – трохи більше ганьби на мою голову за подаровані суперникові уколи.

Мені переказати це саме такими словами?

Головне – зміст, а щодо прикрас, то вже на ваш смак – у вас це добре виходить.

Рекомендую себе вашим покірним слугою, принце.

Гаразд, гаразд.

Озрик виходить.

Добре, хоч сам себе рекомендує. Бо хто б іще наважився?

От так вилупок – ніби щойно з яйця!

Схоже, що перед тим, як поссати молока, він і мамчину цицьку обслинював компліментами. І так уся ця братія, до якої він належить, попереймала тільки зовнішній лоск нашого порожнього віку. Насправді ж усі вони є всього лише піною на життєвій поверхні: варто ледь подути – і бульок як не бувало.

Входить Дворянин.

Мій принце, його королівська милість звертався до вас через посередництво молодого Озрика, і той прийшов із вашою відповіддю, що ви очікуєте в цій залі. Король уповноважив мене запитати, чи ви готові приступити до поєдинку зараз, чи за якийсь проміжок часу.

Я не міняю рішень, тим більше, коли вони збігаються з бажаннями короля. Як на те його згода, то я готовий хоч зараз, якщо ні – то пізніше, аби тільки був у так само добрій формі.

Король, королева і почет вже йдуть сюди.

У добрий час.

Королева не проти, якщо перед початком двобою ви привітаєте Лаерта з належною чемністю.

Що ж, настанова слушна.

Дворянин виходить.

Ви програєте, принце.

Не думаю. Відколи він подався до Франції, я багато вправляюсь у фехтуванні. Тим більше, він дає мені фору. Але ти й не підозрюєш, як тяжко мені на серці. Ну та нічого.

Не варто, принце…

Та ні, пусте – передчуття і не більше. Цілком жіноча справа.

Якщо внутрішній голос вам щось підказує, прислухайтесь до нього. Я піду їм назустріч і скажу, що вам недобре.

Навіть не думай. Усі ці пророцтва, передчуття така дурниця. Бо ж і горобець не впаде з гілки без волі на те Провидіння. Як не тепер, то в четвер, як не зараз, то все одно колись воно станеться. Головне – це готовність. Ми ж і так у борг живемо. Тож хіба немає сенсу померти якомога раніше? Будь що буде.

Входять Король, Королева, Лаерт, почет,
Озрик та слуги з рапірами, стилетами.
Вносять стіл і келихи з вином.

Прийміть від нас цю руку, сину наш.

З’єднує долоню Лаерта з долонею Гамлета.

Пробач мені. Я знаю, що завдав
Тобі образу й біль, та будь шляхетним.
Усім відомо (й ти також напевно
Вже чув), що в мене розлад на нервовій
Підставі – отже, все, що заподіяв,
Уся ця кривда, всі моральні збитки –
Це наслідок шаленства. Чи Лаерта
Покривдив Гамлет? Аж ніяк не Гамлет,
Бо Гамлет непритомний був, хтось інший
Вступив у нього, в Гамлетове тіло.
Тому не винен я – хвороба винна
І сам я нею скривджений найтяжче.
При всьому товаристві запевняю:
Супроти тебе я не йшов, Лаерте,
Нічого злого не тримав і прошу
Мені простити, як невдасі, що,
Вправлявся з лука й ненароком брата
Поцілив.

Що ж, цього було б достатньо
Мені для сатисфакції, коли б
Ішлося про самі лиш почуття,
Що найгучніше кличуть до відплати.
Однак резони честі вимагають
Свого, і я затихну, лиш почувши,
Що скажуть видатні авторитети
На тему кривд, примирень і ганьби.
Тим часом я приймаю вашу приязнь –
Хай буде так.

Я радий це почути.
Тепер мені вступити в товариське
Змагання значно легше. Де рапіра?

Й мою подайте.

Зможу тільки тлом
Для тебе бути. Хай твоя майстерність
Заблисне, як оздоба на руків’ях,
Як зірка у пітьмі.

Смієтесь, принце?

Клянуся, ні.

(до Озрика)
Вручити їм рапіри!
Наш родич Гамлет знає про умови
Закладу?

Знаю те, що ваша милість
Поставила на слабшого.

Спокійні
За тебе ми, хоча у нього вишкіл
Серйозніший, але на те і фора…

Ця заважка. Я спробував би іншу.

Оця якраз. Чи рівні довжиною?

Звичайно, принце.

Готуються до двобою.

Принесіть же чаші
З вином. Як тільки Гамлет переможе
Бодай в одному випаді, тоді
З усіх гармат хай випалять фортечних.
А ми його вшануємо, піднявши
Цей келих незвичайний – в нього кинем
Перлину, що коштовніша тієї,
З корони данських чотирьох правлінь.
Тож дайте чашу! Бубни хай фанфарам,
Фанфари хай гарматам, а гармати
Хай небові, а небо хай землі
Розкаже, що король надпив, щасливий
За Гамлета свого. Так починайте ж!

Фанфари.

Хай судді будуть пильними. Пішли!

Вперед!

Б’ються.

Фіксуємо укол.

Нічого, ще раз!

Чекайте – хай я вип’ю. Ця перлина
Тобі належить, Гамлете. За тебе!

Бубни, фанфари, гарматні постріли за сценою.

Подайте келих принцові!

Не зараз.
Іду в атаку.

Б’ються.

Знов дістав! Укол?

Дістав, дістав, я згоден.

Гамлет наш
Сильніше б’ється!

Тільки вже стомився.
Візьми серветку, сину! Королева
За тебе вип’є. П’ю за успіх твій!

Мадам, я вдячний!

Ні, не пий, Ґертрудо!

Я вип’ю, пане. Вибачте, я хочу

(убік)
З отрутою. Тепер не врятувати!

Не буду зараз пити. Згодом, пані.

То ближче стань – я витру піт з лиця.

(до Короля)
Тепер нарешті вдарю!

Щось не схоже.

(убік)
Моє сумління – другий мій суперник.

Лаерте, починаймо – третій випад!
Візьмися врешті так, як ти умієш,
Бо досі попускав мені.

Отак?
Тоді до бою!

Б’ються.

Ніхто нікого. Нічия.

Тримайся!

Лаерт ранить Гамлета.
У подальшій сутичці вони випадково міняються зброєю.
Гамлет ранить Лаерта.

Занадто аґресивно! Зупинити!

Ні, битись далі!

Королева падає.

Гляньте – Королева!

Обидва сходять кров’ю. Принце, досить!

Лаерте, ви поранені?

Не бачиш?
Дурний глухар у власну сіть попався.

Що з матір’ю?

Напевно, вигляд крові
Призвів до млості.

Це вино! Вино!
Мій Гамлете, я випила отрути…

Умирає.

І знов отрута! Вбивця серед нас.
Позамикайте двері, щоб не вибіг!

Лаерт падає.

Він тут, він серед нас. І ти так само
Вже мертвий, бо нема на світі ліків,
Не буде й порятунку. У тобі
Лишилося життя на півгодини —
Й не більше. У своїй руці тримаєш
Знаряддя смерті спільної, що з вістрям
Отруєним. Це вістря проти мене
Так само повернулось. Я не встану
Ніколи більше. Королева мертва,
І я, і ти. І вбивця наш – Король

Отруйне вістря? Жаль, щоб марнувався
Коштовний розчин!

Ранить Короля.

Зрада, всюди зрада!

Мене ще можна врятувати! Люди!

Подохни, данський виродку, почваро!
Пий власну чашу. Пий до дна. Слідом
За матір’ю.

Король умирає.

Йому це по заслузі –
Отруту сам на себе зготував.
Пробач мені, як я тобі, мій принце,
Уже пробачив – смерть мою, смерть батька.
Зніми тягар, як зможеш.

Умирає.

Воля неба
На те хай буде. Навздогін рушаю,
Лаерте. Так, Гораціо, прощай.
І ти, нещасна пані Королево,
І ви, що побіліли та завмерли,
Немов актори масової сцени
Німої або просто глядачі
В театрі жаху. Що ж, якби не зараз,
Якби ще трохи часу – і конвой
Від Смерті був не надто пунктуальним,
То я б вам розповів… Але, як бачиш,
Гораціо, вмираю. Ти про мене
Щоразу згадуй і кажи всю правду
Усім, хто вартий.

Принце, так не буде.
Я хочу не по-данськи, а по-римськи:
Вино ще є, то я його доп’ю.

Не смій! Віддай, наказую! Чи в тебе
Немає волі? Небом заклинаю!
Подумай про неславу, що покриє
Моє ім’я, подумай, що ніхто
Не взнає, як усе було насправді.
Побудь ще трохи тут, втягни в легені
Земне повітря болісне й не квапся
В небесну браму, постривай. За мене
Посвідчи.

За сценою звуки маршу і пострілів.

Що там ще за веремія?

Це Фортинбрас вертається з військами,
Розбивши Польщу. Залпи ці на честь
Англійських посланців.

Я помираю,
Гораціо. Занадто міцно в’яже
Отрута. Певно, з Англії вістей
Уже не дочекаюсь. Лиш одне
Хотів би передбачити: що вибір
Впаде на Фортинбраса, я так само
Даю йому свій голос. Ти повинен
Про все йому сказати… Далі – тиша.

Умирає.

Зупинка серця. На добраніч, принце.
Хай ангели з тобою будуть поруч.

Марш за сценою.

Чому ці барабани все гучніші?

Входять Фортинбрас і англійські посли в супроводі барабанників та прапороносців.

Фортинбрас

І де ота картина?

Що вам треба
Побачити? Якщо найглибший розпач –
То ось він тут.

Фортинбрас

Ого, з усіх цих трупів
Судити можна про добрячу свару.
Зарозуміла Смерте, у твоїх
Темницях, вочевидь, солідна п’янка,
Що ти стількох осіб монарших вклала
За раз!

Жахіття. Ми прийшли запізно
З новинами. І той, кому належить,
Уже їх не почує, хоч наказ
Приведено у дію: Ґільденстерна
І Розенкранца страчено. Та хто
За це тепер подякує?

(показуючи на Короля)
Не він,
Звичайно, хоч би й далі жив, оскільки
Не він давав наказ. Але якщо
Так випало, що після різанини
Ви втрапили – хто з Англії, хто з Польщі –
Сюди до нас, то дайте хоч команду
Тіла покласти на помости – світ
Хай дивиться, бо він іще не знає
Причин. Я розповім йому про все,
Про хтивість, кров, про вчинки, що перечать
Самій природі, про жахні і темні
Убивства, про інтриґи і про те,
Як їхні винахідники попались
На власну підлість. Так, відома правда
Мені одному.

Фортинбрас

Слухати негайно
Готові ми з шановним товариством.
А щодо мене – я приймаю цю
Фортуну, хоч забарвлену у смуток.
Але я маю право спадкувати
Державу данців. Я король віднині.

Про це я теж повинен сповістити
Словами, що злетіли з передсмертних
Вуст Гамлета. Не можна заповіту
Ховати довго: хвилювання в людях
Прорватись може бунтом.

Фортинбрас

Перш за все
Хай Гамлета чотири капітани
Піднімуть на поміст. Якщо б на трон
Йому судилось долею піднятись,
То був би він король із королів.
Тому віддаймо почесті і залпом,
І маршем урочистим. Решту вбитих
Виносьте. Цей пейзаж, як на війні,
Не личить. Хай настануть інші дні.
Вогонь з гармат!

Виходять під марш, після чого чути гарматні залпи.