Гамлет

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА ПЕРША

Ельсинор. Покої Полонія.
Входять Полоній та його слуга Рейнальдо.

Віддаш йому – тут гроші й лист, Рейнальдо.

Мій пане, все віддам.

Однак розумно
Було би, перш ніж ти до нього зайдеш,
Дізнатись, як він там себе поводить.

Я, власне, так і думав.

Дуже мудро.
Так от: спочатку випитай, хто з данців
Живе в Парижі, як живе і що,
Ведеться з ким, буває де і скільки;
Тоді, якщо почуєш десь, між іншим,
Також про сина, то розкопуй далі,
Проте непрямо, так собі, а все ж
Кажи, що десь колись про нього чув,
Або що батька знав чи там знайомих,
Його ж самого – так не надто. Чуєш?

Отже, скажеш: “Я його
Лиш трохи знаю, та якщо це він,
То це гуляка й рідкісний шаленець,
До того ж має схильності до…” – тут
Що-небудь вигадай, та в міру тільки,
Без шкоди репутації. Згадай
Лише невинне щось таке, юнацьке,
Від чого часом скаче молодняк.

Азартні ігри?

Так, або пияцтво,
Скандали, бійки, лайки, проститутки –
Що схочеш.

Це, однак, йому зашкодить.

Залежить, як подати. Я не мав
На думці те, що ти повинен чорним
Його писати, ніби він грішить
Лише – та й досить. Говори про вади
Гумористично, знаєш, як говорять
Про пустощі, про вибрики на волі,
Про спалахи вітальні й життєлюбство,
Й гарячу кров.

Але навіщо, пане…

Навіщо, знати хочеш?

Так, мій пане,
Як ваша ласка.

Поясню, звичайно.
Ціла оця інтрижка допустима
Не тільки, а й корисна. Перемивши
Моєму сину кості, будь уважний,
Що скаже співрозмовник твій – отой,
Кого випитуєш. Якщо, приміром, згідний
В оцінках сина і на власні очі
Таке щось бачив, то промовить “друже”
До тебе, чи “люб’язний чоловіче” –
Ну так, як звикли в них там говорити
В таких випадках.

О, тепер доходить.

Ну от, а ти в той час… а ти… а він… Що це я хотів сказати? Чорт забирай, це ж я збирався ще щось казати! На чому я зупинився?

На тому, що “промовить так, як звикли”, на слові “друже” і на “люб’язний чоловіче”.

Промовить так, як звикли? Так, промовить:
“Його я знаю. Вчора зустрічав
Чи позавчора там, чи дня такого
Й такого, і в такому товаристві,
І він там справді впився і горлав,
Чи грав у карти, чи продув на корті –
І потім бився”. Чи, наприклад, так:
“Він, бачив я, крутився перед домом
Розпусти”. Чи – “шниряв попід борделем”.
На вудку брехонь ти піймаєш карпа
Самої правди – так в усьому ми,
Збагачені і досвідом, і глуздом,
В обхід, не напролом, ще й поступово
Приходимо до істини. І ти,
Враховуючи сіль моїх уроків,
Дізнаєшся про сина. Зрозумів?

То рушай в дорогу з Богом.

Прощайте, пане.

Й сам за ним простеж.

Якнайпильніше.

З музики заняття
Хай не пропустить жодне.

Рейнальдо виходить. Входить Офелія.

Ну, що з тобою, доню, в чому справа?

О пане мій, мене так налякали!

Хай Бог боронить, це чого і як?

Сиджу я в себе й шию, любий пане,
Аж тут заходить Гамлет – сполотнілий, Розхристаний, в панчохах, що сповзають,
Як ті кайдани, весь тремтить, а ноги
Під ним аж гнуться, словом, жаль дивитись –
Такий мав біль і розпач на собі,
Як ніби з пекла вирвався і хоче
Щось найстрашніше розказати всім.

Здурів з любові?

Я не знаю, тату,
Але боюсь його.

Він щось казав?

Узяв моє зап’ястя і стиснув,
А потім відійшов десь так на відстань
Руки, і другою немов прикривши очі,
Вдивлявся в мене пильно, ніби мав
На думці малювати. Й так стояв,
Здається, довго, після чого руку
Мою потряс і три рази кивнув
Мені, при цьому болісно зітхнувши
Так, ніби щось у ньому розірвалось.
Тоді мою пустивши врешті руку,
Він повернувся, та через плече
Не зводив з мене погляду, відходив,
Та все ж дивився в мене, ніби знав
Наосліп шлях за двері. Так і вийшов.

Ходімо вдвох, знайдемо короля,
Тут явні всі ознаки того шалу,
Що звуть любовним, а його перебіг
Такий ґвалтовний, що людина може
Піти на все. Ці пристрасті земні,
Як бути з ними? Жаль мені бідаку…
Йому ти часом не сказала днями
Щось надто різко?

Ні, мій пане, втім
Листів його не брала і до себе
Не допускала – так веліли ви.

І з того помішався. Зле, що з мене
Слабкий спостерігач – я не добачив
Можливих змін. Боявся я, що він
Лиш грається з тобою, хоче глуму.
Даремні підозріння! Це вже старість –
Вишукувати підступи в усьому,
Так само, як і замолоду вічно
Все легковажиш. Час до короля.
Мабуть, зустріне гнівом нашу вість.
Та як не я, хтось гірший розповість.
Ходімо.

СЦЕНА ДРУГА

Ельсинор. Покій у замку.
Фанфари. Входять Король, Королева,
Розенкранц, Ґільденстерн та почет.

ітання, Розенкранце й Ґільденстерне!
Заскучили давно ми вже за вами,
Хоч маємо й доручення службове,
І викликали вас. Ви, певно, чули
Про переміну в Гамлеті, так, саме
Про переміну. Внутрішньо і зовні
Змінився принц. А що його змінило
Аж так, що втратив геть самовладання,
Крім смерті, вам відомої, — не знаєм.
Тому, оскільки ви разом зростали,
Близькі за віком, вихованням тощо,
Ми просим вас лишитись тимчасово
При нашому дворі на відпочинок.
Хай Гамлет пригадає разом з вами
Старі розваги, втіхи – й вам, напевно,
Розкриється, що в ньому там сидить,
А це дозволить нам, причину взнавши,
Знайти для нього відповідні ліки.

Наш син, панове, згадує вас часто:
Нема на світі інших двох людей,
До кого він аж так би прив’язався.
Якщо люб’язно згодні ви піти
Назустріч нашим просьбам, а свій час
Йому віддати, щоб до нас надія
Вернула знов – то буде вам віддяка,
Повірте, королівська.

Розенкранц

Правом двору
Своє бажання ви, монарша паро,
Могли б формулювати в наказовий,
А не умовний спосіб.

Ґільденстерн

Будь що буде —
Ми завжди вам готові послужити.
Схиляємося вам до ніг покірно
І ждемо ваших перших розпоряджень.

Ми вдячні, Розенкранце й Ґільденстерне!

Ми вдячні, Ґільденстерне й Розенкранце!
І прошу вас відразу завітати
До Гамлета, ах, як же він змінився…
Хто-небудь, їх до принца відведіть!

Ґільденстерн

Хай небо нам поможе розігнати
Його незрозумілий стан.

Розенкранц і Ґільденстерн виходять,
супроводжувані кимось із почту. Входить Полоній.

Доповідаю чесно, що посли
З Норвегії щасливо повернулись.

Завжди був батьком добрих ти новин.

Завжди? Я запевняю, мій королю,
Що душу та свою обов’язковість
Я Богу й королеві присвятив.
І думаю – коли цей ветхий мозок
Мені ще служить для розпізнавання
Найтонших знаків – думаю, що знаю
Причину помутнінь душевних принца.

Тоді скажи! Ми хочемо це чути.

Спочатку хай посли – а те, що знаю,
Хай стане вам десертом до бенкету.

Гаразд — посли. Честь вияви і виклич.

Полоній виходить.

Дивись, Ґертрудо мила, він дізнався,
Де криються напасті твого сина.

Вони – не маю сумніву – у смерті
Старого і в одруженні з тобою.

Супроводжувані Полонієм, входять посли
Вольтиманд і Корнелій.

Вітаємо вас, друзі!
Що, Вольтиманде, каже брат-норвежець?

Вольтиманд

Вітання шле, як ви, всіх благ бажає,
Лиш тільки нас почув, негайно вислав
До Фортинбраса вимогу спинити
Всі готування. Бо старий норвежець
Був певний, Фортинбрас похід на Польщу
Готує. Але, глянувши уважно,
Погодився, що там про вас ішлося.
Засмучений, що з огляду на хворість,
А також вік, обманові піддався,
Суворий вельми був до шмаркача.
Той змушений був визнати провину
І навіть присягнути, що не рушить
На вас війною. Втішений старий
На радощах йому платню щорічну,
Три тисячі корон, умить призначив
І доручив, щоб набране ним військо
На Польщу вів. При цьому він прохає –
Тут у листі все сказано в деталях –
(Подає Королю листа)
Щоб ви йому дозволили з військами
У маршових порядках перетнути
Всю Данію – звичайно ж, за умови
Дотримання ненападу.

удово,
Листа ми прочитаємо, як буде
В нас більше часу, зважимо старанно
Й відповімо.Тож поки що – подяку
Прийміть від нас. Відпочивайте зараз,
А ввечері запрошуєм на учту.
Ідіть до себе.

Посли виходять.

Отже, вся ця справа
Незле скінчилась, пане мій і пані,
Повторювати ж раз у раз про шану
До короля, про відданість підлеглих,
Про те, що день є днем, а ніч є ніччю –
Це марнувати день і ніч, і час.
Бо стислість є душею смислу – “смислість” –
Могли б її назвати ми, тому
Я буду стислий. Мало тут поможе
Багатослів’я, мовний пустоцвіт.
Отож, про нього. Принц, на жаль, поїхав
Свідомістю, вірніше, з’їхав трохи,
Хоч не у всіх, хто їде, їде зверху,
Та суть не в них.

По суті, без декору.

Клянусь, мадам, що я не декоратор.
Та правда те, що він, на жаль, як кажуть.
На жаль, це правда. Правда й те, що жаль.
Не вдався вислів жартом, то й не треба,
До мовних викрутасів я не звик.
Назад до суті. Отже, він шаліє.
Питання – звідки взявся цей ефект,
Точніше, цей дефект, що стався фактом,
Бо факт ефекту бачимо в дефекті,
Принаймні з ним. І я це бачу так:
Я маю доньку (мою, поки маю),
Яка, слухняна й настановам вірна,
Мені передала ось це. Помисліть.

(Читає листа)

“Небесному кумирові моєї душі, найпрекраснішій Офелії”. Незґрабно сказано, ой як незґрабно це сказано; “найпрекраснішій” – язик зламаєш. Але слухайте далі. Отут: “на прекрасну – тьху, знову “прекрасну”! – білість її тіла…” – ну, і так далі.

Це надійшло від Гамлета?

Терпіння.
Дослівно – ось таке.

(Читає)

“Не вір вогням далеких зір,
Не вір гарячій крові,
Не вір собі й мені не вір,
Лиш вір моїй любові.
Кохана Офеліє, я не в змозі писати вірші; не вмію зітхати у такт з поетичним розміром. Але в те, що я кохаю Тебе понад усе на цьому світі, — вір. І прощай. Твій довіку, найдорожча, поки ще працює машинерія цього тіла – Гамлет”.
Слухняна донька це мені віддала,
А потім розказала все докладно
Про всі його зальоти і впадання,
Що, де, коли.

І як вона сама
Сприймає це?

Ви знаєте мене?

Як віддану порядності людину.

Таким я прагну бути. Але що
Про мене ви подумати могли б,
Якби його кохання розпізнавши
Нетерпеливе, як воно тріпоче
(А я його, признати, зауважив
Раніше, ніж дочка), то що б тоді
Подумати б могли про мене, пане,
Чи, пані, ви, коли б я став мовчати,
Зігравши ролі дерева, стола,
Чи пальцями закрив би власні очі –
Подумали б ви що? Ні, я відразу
Сказав рішуче так моїй панянці:
“Цей Гамлет – принц. То сфера не твоя.
Цього не буде”. Після чого твердо
Їй наказав замкнутись перед ним,
Ніяких подарунків, посланців,
Листів. Сказав – і саме так зробила,
А він побачив цю її відмову
І – ясне діло – вельми засмутився,
Не хоче їсти, спати, впав у транс,
Відтак прийшло на нього помутніння,
А потім поступово – й помішання,
Котре тепер вимучує його,
А нас печалить, нам приносить клопіт.

То в цьому справа?

Схоже це на правду.

Хоч раз один згадайте, аби я Сказав: “Це так і так”, а все було
Якраз інакше?

Ні, не пригадаю.

(показуючи на свою голову і плечі)
Відріжете оце від цього в разі,
Якщо усе не так. Бо як на слід
Уже я стану, то дістану правду
І з-під землі.

Як нам переконатись?

Відомо вам, що часом він тут ходить
Годинами — уздовж по ґалереї?

Так, знаємо про це.

Отож, як знову
Прийде сюди, то я йому назустріч
Офелію пущу, а ми тим часом
Сховаємося за настінний килим –
І все почуємо. Якщо цей шал
Не від кохання, заберіть у мене
Державні справи раз і назавжди –
Це значить, що мені пора орати,
Чи конюхом на стайню.

Входить Гамлет, читаючи книжку.

А от і він – читає книжку, бідний.

Ідіть, ідіть, лишіть його на мене,
Я заговорю з ним.

Король і Королева з почтом виходять.

Чи смію знати,
Як поживає пан ласкавий Гамлет?

Дякую, непогано.

Ви мене знаєте, пане?

Як облупленого – ти торгуєш рибою.

Зовсім не так, пане.

У такому разі бажаю тобі стати таким же чесним, як торговець рибою.

Ну так. Бо на цьому світі чесний трапляється раз на десять тисяч.

Золоті слова, принце.

Бо якщо навіть сонце, облизавши своїм промінням собаче падло, здатне породжувати лише червів… Ти маєш дочку?

Не дозволяй їй бувати на сонці. Зачаття – це добре, але не у твоєї дочки. Будь пильний, друзяко.

(убік)
Що ви на це? Увесь час про мою дочку. Хоча спершу не впізнав мене. Казав, ніби я торгую рибою. Далеко зайшли справи… Щиро кажучи, я теж замолоду був екстремальний у коханні – небагато бракувало до чогось подібного. Заговорю з ним ще раз… Щось цікаве читаєте, принце?

Слова, слова, слова.

І про що йдеться, пане?

Я мав на увазі, про що йдеться у книжці, пане.

Це все вигадки; брехун сатирик стверджує, ніби в старих дідів сиві бороди, поморщені фізії, а з їхніх очей, як із надрубаної сливи, увесь час тече повільний слиз, до того ж розуму в їхніх головах так само мало, як і пружності в сідничних м’язах. Я цілковито і рішуче з ним погоджуюсь, але вважаю, що не слід би так відверто про це писати. Напевно й ти, чоловіче, був би старий, як я, коли б умів ходити задом, чи то пак раком.

(убік)
Хоча це і хвороба, однак зі своєю методою… Тут протяг, пане. Ви не бажаєте відійти звідси?

На той світ?

Справді, в могилі не віє. (Убік). Він часом дуже дотепно відповідає. Божевільним іноді вдається страшенно влучна фраза, на яку ніколи б не вистачило нашого здорового глузду. Залишу його і якнайшвидше придумаю, в який спосіб звести їх з моєю дочкою. –
Вельмишановний принце, чи смію попрощатися з вами?

Нема нічого іншого, з чим би я так само радісно попрощався, як з тобою – хіба лише з життям. Хіба лише з життям. Хіба лише з життям.

Входять Розенкранц і Ґільденстерн.

На все добре, принце.

Старий мудак, зануда.

Шукаєте принца Гамлета? Він тут.

Бог вам віддячить, пане.

Полоній виходить.